Остап Кривдик в «Дзизі»

0 Comments

Остап Кривдик 1979, Львів Політолог, активіст, експерт з міжнародної безпеки. Співав у хорі «Дударик», вишколювався в молодіжній організації «Спадщина». Освіту здобув у Львівському національному університеті ім. І. Франка (2002), Києво-Могилянській академії (2004), Королівському коледжі Лондона та Королівсько­му коледжі безпекових наук (2018). Працював як журналіст, політичний аналітик та спічрайтер, консультував на виборах. Менеджер середньої ланки двох українських революцій (2004 і 2013 – 2014). Працював в РНБО та у Верховній Раді. Автор книжки «Ужоси українізації» (Смолоскип, 2013). З 2019 – керівник програми «Україна і світ» Аналітичного центру УКУ. 2011 – персональна виставка «Ослапія», галерея «Дзиґа», Львів.

Ослапія +++ Час Концепція «Ослапії» кінцево сформувалася десь у 1992-93 роках. Автор такої назви – мій тато: «Треба бути впертим, як осел, щоб намалювати таку кількість дерев, трав, Інших об’єктів». У дитинстві дідусь вчив мене цифр, І тоді з’явилася ідея їх воєн. Озброєні луками, мечами, списами і щитами двійки, четвірки, п’ятірки, сімки сотнями воювали одна з одною. Тоді ж мені показали гру «поле бою», коли територія (аркуш паперу) розмальовувалася по два боки річки – ліс, поле, болото, а простим олівцем – поштовхом олівця * по полю пересувалися і стріляли один по одному танки. Так з’явилася територія. Пізніше, коли ми відпочивали в горах, там рубали багато лісу – і я малював ліси і «рубав» їх, таким чином придумався гористий рельєф, джерела і річки. І насамкінець комп’ютерна гра “Sim City” надихнула на побудову міст, а гра «Цивілізація» додала істо­ричного виміру. Аматор має розкіш часу. Тому Ослапія може творитися роками – може роки чекати, може бути обсервована тиждень заради кількох рисок. А буває так, що стиль проходить. З’являється нова тема, нова історія. Де найбільший тиск олівця – там найбільш потертий папір.

+++ Цифрове “Sim City”, «Цивілізація», «Космічні війни» – це комп’ютерні ігри мого дитинства початку 1990-х. Погана графіка, банальні сюжети, механічні повторювані типові рухи – з одного боку затягували на десятки годин, з другого – втомлювали при­мітивністю, не давали вийти за шаблон і вимагали «перемоги» в кінці. А потім комп’ю­тери стали менш доступними, часу стало менше, технології і візуальна складова пішли вперед – а примітивність, логіка «перемоги» і шаблонність залишилися тими ж.

+++ Гра. Дитина, Влада, агресія, творення історії – Ослапія дає можливість грати в усі ці ігри одночасно, самому творити об’єкти і взаємодіяти між ними. Більше того,. дозволяє керувати темпом гри. Ослапія – це історія епох, що переходять одна в одну, кожна зі своїми технологіями, інститутами, стражданнями. Зазвичай все починається з географії – це острів, з горами, скелями і річками, на якому виникають первісні поселення. Це можуть бути рибалки, кочівники, землеро­би, що творять святині і мають свої межі. Але для історії потрібна драма – припливають загарбники, що війною і політичними іграми встановлюють свій контроль. І тоді вини­кають границі, захоплені і зневажені святі місця, нові святині – в новому просторі і архі­тектурі. А модерний час приносить індустріальне виробництво і залізницю (обожнюю залізниці!), і культура перемагає природу. Надзадача – дійти до сучасного часу: востан­нє це вдавалося років 15 тому.

+++ Пам’ять-увага-подорож. Чи є Ослапія оригінальною? Скоріше ні, вона – цитата інших реальностей, сума вражень з усіх моїх подорожей. Є міста, які мені дуже глибоко запали в душу – наприклад, Единбург чи Відень. Є ті, які вразили – Нью-Йорк, Чикаго, Лондон, Вільнюс, Барселона, Оксфорд, Бонн. Є ті, в яких ще, по суті, не був, бо одного І дня недостатньо – Венеція, Краків, Торонто, Амстердам, Люксембург, Таллінн, Брюгге, Мадрид, Оттава, Гданськ, Сараєво, Мостар, Котор. Є складні, розтрушені історією місіа, яких не зміг відчути, – такі, як Варшава чи Берлін, чи мегаполіси, де себе не знайшов – І як в Парижі, Торонто, Вашингтоні чи Римі. Є чужі світи – старе Делі, Мумбай і Агра, Токіо, Дакка, Карачі, Сеул, Доха, де був тільки кілька днів, по роботі або проїздом, і котрі – як уві сні. Але, як хтось мені казав, я все одно малюю Львів. Може, це ностальгія за містом, з якого я поїхав майже 20 років тому?

+++ Границя і простір. Матеріал і ескіз, типове-копія і унікальне. Я бачу три рівні ІВГО» J рії – конкретний будинок, дерево, джерело, міст; невелике містечко, ліс, поляну з кущами, болото, річку з каскадом водоспадів; Ослалію як цілісність, як фігуру саму по собі. Все це – гра чотирьох форм, лінії, трикутника, квадрата і круга. Дуже важлива тіснява, яка витворює реальні взаємодії, і потім, коли буде проріджена, має шанс на красу. Важлива і пустота, як межа, як дзеркало для тісноти. Папір пам’ятає все – і невдала будівля стає основою для чудової площі. Кожна помилка може стати джерелом натхнення. Кожна клякса може змінити історію. Найгірше – зі згинами і розривами паперу: там вже не буде нічого. Жодна з Ослапій ніколи не може бути завершеною – вони просто завмирають в якийсь момент, – ескізи самих себе.

+++ Схема, спрощення, уява, невидиме Творіння живе собі далі, і у мене теж є його власна індивідуальна інтерпретація. У першу чергу – це ті Ослапії, котрі могли б відбутися на цій же ж, але ще чи вже не відбулися. По-друге – це ширший уявний світ, в який вписаний цей конкретний острів, і якого я ніколи не намалюю. Реальність – не­багато багатша за будь-яку Ослапію. І тільки домріювання кораблів у гаванях і підзем­них мереж метрополітену може оживити її. І кожен зробить це по-своєму.


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *